1. Уф-опромінення.
2. Хімічні канцерогени (тривалий контакт з гудроном, асфальтом, миш’яком).
3. Професійні особливості.
4. Радіоактивне опромінення.
5. Термічні і механічні травми.

Передракові захворювання шкіри

Облігативні передракові захворювання
Пігментна ксеродерма. Захворювання спадкове, характеризується підвищеною чутливістю шкіри до ультрафіолетового опромінення. Спочатку на відкритих ділянках шкіри виникає еритема, пігментні плями. Далі з’являються ділянки атрофії шкіри з телеангіоектазіями.
Хвороба Боуена. Укриті кірками різноманітні плями з поліцик­лічними контурами
Еритроплазія Кейра. Обмежена, волога, оксамитова, яскраво-червона пляма, що найчастіше локалізується на статевих органах
Факультативні передракові захворювання
Кератоакантома носа. Доброякісна пухлина шкіри, що найчастіше виникає на шкірі обличчя й кінцівок у літніх людей. Має вигляд щільного напівсферичного вузла, вкритого гіперкератотичною плівкою
Старечий дискератоз. Жовтувато-бурі плями з шорсткою, бородавчастою поверхнею
Шкіряний ріг. Найчастіше локалізується на шкірі обличчя, вушних раковин, повік і волосяній поверхні голови. Перероджується у рак у 10% випадків.

Рак шкіри частіше трапляється серед осіб віком 60–70 років, локалізується переважно на шкірі обличчя (70%). За макроскопічними ознаками розрізняють поверхневу, папілярну й інфільтративну форми раку шкіри.

Рак шкіри, залежно від морфологічної структури, поділяють на:

Базальноклітинний рак шкіри
Базаліома шкіри. Гістологічний препарат.
Базаліома шкіри.
Роз’їдаюча виразка Джекоба (ulcus rоdеns) – поверхня виразки рівна, не покрита нашаруванням, межі різко окреслені.
“Тюрбанна” пухлина (пухлина Шпіглера, циліндрома). Особливий різновид базальноклітинного раку.  Пухлина локалізується на волосистій частині голови і складається з декількох вузлів, що виступають над шкірою у вигляді напівсфери діаметром від 1 до 10 см. Перебіг відносно доброякісний.
Пігментна базаліома підборіддя.
Плоскоклітинний рак шкіри
Плоскоклітинний рак шкіри з ороговінням. Гістологічний препарат.
Інфільтративну форми раку шкіри.

Міжнародна класифікація раку шкіри за системою TNM (American Joint Committee on Cancer (AJCC) – 7th ed., 2010) (коди МКХ-0 – С44.0, 2-9,С63.2)

* Фактори високого ризику:

G – гістологічна градація:

• Gх – ступінь гістологічного диференціювання не може бути встановлений;
• G1 – високодиференційована пухлина;
• G2 – середній ступінь гістологічного диференціювання;
• G3 – низькодиференційована пухлина;
• G4 – недиференційована пухлина.

Групування за стадіями

Клінічні ознаки:

• поява ущільнення у вигляді сіро-жовтої бляшки, що повільно збільшується у розмірах;
• утворюється виразка з підритими краями;
• інфільтрація навколишніх тканин.

Діагноз раку шкіри ставлять на підставі анамнезу, огляду, пальпації, цитологічного та гістологічного досліджень. У випадку труднощів діагностики рак шкіри треба диференціювати з передраковими хворобами, неепітеліальними пухлинами і хронічними специфічними запальними гранулематозними процесами – сифілісом, актиномікозом, бугорчаткою.

Для діагностики захворюваннь шкіри застосовують:

• ексцизійну біопсію;
• інцизійну біопсію;
• мазки-відбитки;
• зішкрябування.

Оскільки під час ексцизійної біопсії виконується повне видалення патологічного вогнища, вона є одночасно й лікувальним заходом. Ексцизійну біопсію слід застосовувати у випадках невеликого ураження або такого його розташування, що дозволяє видалити його, не завдаючи хворому значного косметичного збитку. Ексцизійна біопсія є методом вибору за наявності підозрілого пігментного новоутворення шкіри, незалежно від його розмірів, якщо воно має ульцерацію і шляхом використання мазка-відбитка не вдається отримати матеріалу, достатнього для цитологічного дослідження. Ексцизійну біопсію, як правило, виконують в амбулаторних умовах. Застосовується місцева анестезія.

Техніка ексцизійної біопсії проста. Уражену ділянку шкіри видаляють з двох еліпсоїдних розрізів шкіри, що поєднуються між собою. Напрямок розрізів, зокрема при біопсії на обличчі, слід обирати відповідно природнім складкам шкіри для досягнення найкращого косметичного ефекту. Розрізи шкіри мають проходити тільки в здорових тканинах як навкруги, так і вглиб.

Методи ексцизійної біопсії новоутворень шкіри наведені на рисунках 1-3.

Рис. 1. Панч біопсія (http://gidmed.com/onkologiya/diagnostika-onk/biopsiya-kozhi.html)

Рис. 2. Межі ексцизійної біопсії (http://cancer.eurolab.ua/more-about-cancer/view/topic/23/article/65)

Рис. 3. Бритвена біопсія (http://meduniver.com/Medical/Dermat/364.html)

З метою запобігання нерадикального видалення пухлини в глибину (помилка, що часто трапляється під час ексцизійної біопсії) потрібно висікати ділянку шкіри у вигляді трапеції (не клину!) на всю товщу підшкірного жирового шару до поверхневої фасції. Після видалення ураженої ділянки виконується гемостаз та ушивання шкіряної рани. Видалений препарат після огляду обов’язково маркується (наприклад, шовком помічається один із кутів препарату – правий чи лівий, верхній чи нижній) для того, щоб при гістологічному визначенні нерадикальності операції, якщо таке відбудеться, знати на якій ділянці післяопераційного рубця виконати повторне висічення або опромінення. Під час огляду препарату за допомогою лінійки вимірюють розміри видаленого новоутворення на поверхні і вглиб, його детальний опис заносять в амбулаторну картку або історію хвороби.

Інцизійну біопсію виконують рідше ексцизійної, зазвичай, у випадках великого ураження, видалення якого пов’язане з виникненням сильної деформації шкіри або пластичним заміщенням дефекту. Часто таке висічення недоцільне не тільки з косметичних міркувань, але й тому, що деякі хвороби шкіри не підлягають хірургічному лікуванню, наприклад, неспецифічні запалення, бластомікоз, ураження шкіри при лейкозах тощо.

При розповсюджених злоякісних пухлинах шкіри в ряду випадків променева терапія більш ефективна, ніж велике висічення, і надає хворому значно менших збитків.

При виконанні інцизійної біопсії з краю ураження висікається шматочок тканини разом з ділянкою здорової шкіри. Шматочок не має бути занадто малим або отриманим поверхнево, оскільки у таких випадках патолог не зможе висловитись про наявність чи відсутність інфільтративного росту пухлини, що є одним із найголовніших ознак злоякісності.

Після вилучення шматочка гемостаз краще виконувати шляхом діатермокоагуляції поверхні рани; при цьому рана, як правило, не ушивається.

Біопсії у вигляді мазків-відбитків і зішкрябувань нескладні. Об’єктом дослідження є еродовані або рихлі новоутворення на шкірі. Процедура такої біопсії не потребує анестезії. Перед отриманням матеріалу поверхня ураження очищується від гною і некротичних нашарувань. Матеріал для дослідження отримують шляхом прикладання заздалегідь підготовленого й знежиреного предметного скла у випадках, коли пухлина досяжна для цього. Якщо пухлина розташована так, що відбиток отримати неможливо, то матеріал забирають шляхом зішкрябування її поверхні шпателем, тупою стороною скальпеля або зворотнім боком пінцета, переноситься на скло, а поверхня рани оброблюється розчином йоду. Після цього на кінці скла пишуть прізвище хворого, номер його амбулаторної картки; мазок-препарат з направленням передається в цитологічну лабораторію.

Отже, при діагностиці й лікуванні пухлин шкіри доцільно дотримуватись такої тактики:

1. При клінічному розпізнаванні злоякісних новоутворень шкіри діагноз пухлини не дійсний без його морфологічного підтвердження за допомогою біопсії.
2. Лікування новоутворень шкіри має починатись лише після отримання висновку морфолога про їх вид і структуру.
3. Найкращим видом біопсії шкіри за простотою, легкістю, безпечністю, малою травматизацією і швидкістю отримання достовірного висновку є біопсії у вигляді зішкрябувань і мазків-відбитків (за умови вивчення їх кваліфікованим лікарем-цитологом).
4. При невдачі цитологічних видів біопсії слід використовувати хірургічну  біопсію і, насамперед, у тих випадках, де це можливо й раціонально, ексцизійну, оскільки вона одночасно є і лікувальним заходом, найчастіше єдиним.
5. У діагностиці будь-яких пігментних новоутворень ніколи не слід застосовувати інцизійну біопсію, оскільки вона може стимулювати ріст пухлини.

Широке застосування біопсії у діагностиці передпухлинних змін шкіри з наступним їх лікуванням може сприяти профілактиці розвитку злоякісних новоутворень шкіри.

У разі базальноклітинного раку шкіри використовують електроексцизію, близькофокусну променеву терапію, висічення пухлини та кріотерапію.

Для I та II стадії раку шкіри, що локалізується на тулубі й кінцівках, застосовують як променевий, так і хірургічний методи лікування. При лікуванні раку шкіри обличчя надається перевага променевій терапії у вигляді близькофокусної рентгенотерапії (сумарна доза 30–60 Гр). При I та II стадіях раку шкіри можливе застосування кріодеструкції (рис. 4, рис. 5), лазерної терапії, цитостатичного лікування у вигляді мазей (омаїн, фторурацил).

Рис. 4. Кріохірургічне лікування раку шкіри

Рис. 5. Базаліома шкіри до та після кріохірургічного лікування

Хірургічне лікування включає висічення пухлини з проведенням розрізу на відстані 2–3 см від краю пухлини, з видаленням у єдиному блоці тканин підшкірної жирової клітковини і фасції, з можливим застосуванням первинної шкіряної пластики.

Для раку шкіри III стадії застосовується комбіноване лікування, коли після проведення променевої терапії виконується хірургічне втручання. Наявність збільшених реґіонарних лімфатичних вузлів з підозрою на метастази і явних метастазів вимагає проведення лімфаденектомії у реґіонарній зоні. При екзофітних пухлинах можливе застосування електрохімічного лізису пухлини з реґіонарною хіміотерапією чи наступним променевим лікуванням (рис. 6).

Рис. 6. Екзофітний рак шкіри щоки: а – до електрохімічного лізису; b – під час лізису; c – після лікування
(Запорізький обласний клінічний онкодиспансер)

Профілактика раку шкіри в основному полягає в обмеженні дії на організм УФ випромінювання сонця, а також у запобіжних заходах у осіб, які піддаються впливу  професійних шкідливих факторів. Потрібно уникати тривалого контакту з прямими сонячними променями, користуватись сонцезахисними засобами.

Так само слід приділяти особливу увагу діагностиці й лікуванню передракових захворювань (дискератозів, вовчаку, виразок, що тривало не гояться) й усуненню обширних рубців.

У ранніх стадіях розвитку процесу прогноз сприятливий. Повне вилікування настає у 80–100 % випадків.