Пухлини органів сечовивідної системи, простати та яєчка
Вперше пухлину нирки описав Konig в 1826 році, виявивши її при розтині. Нині пухлини нирки у дорослих складають 3–4 % усіх злоякісних новоутворень, а серед таких патологій органів сечостатевої системи посідають 3 місце, дещо поступаючись за частотою раку передміхурової залози й сечового міхура. Серед онкологічних захворювань взагалі рак нирки (РН) посідає 10 місце. Рак нирки (РН) детально описав Grawitz у 1883 році. Пізніше, завдяки зовнішній схожості пухлини з тканиною надниркових залоз, Dirch-Hirschfeld ввів термін "гіпернефроїдний рак", або "гіпернефрома". Нині використовують термін "нирково-клітинний рак" (НКР). На його частку припадає до 90% у структурі всіх новоутворень цього органу. Чоловіки хворіють у двічі частіше, ніж жінки; пік захворюваності припадає на вік 40–60 років. Захворюваність РН збільшується з півдня на північ та зі сходу на захід; у скандинавських країнах і в Північній Америці в 5–6 разів вище, ніж у країнах Азії та Африки. Факторами ризику розвитку РН є зайва вага, паління, тривале вживання естрогенів у чоловіків, контакт з азбестом, робота у шкіряному виробництві, тривалий гемодіаліз. На 2016 рік в Україні показник захворюваності пухлинами нирок становив 11,9 випадків на 100 тис. населення. Захворюваність серед чоловіків – 15,2 випадків на 100 тис. населення, серед жінок – 9,1 на 100 тис. населення. Показник смертності становить 5,4 на 100 тис. населення, причому смертність серед чоловіків 7,9 на 100 тис. населення, серед жінок – 3,3 на 100 тис. населення. Найбільші показники захворюваності у 2016 році зареєстровані в Сумській області (18,5 випадків на 100 тис. населення), Кіровоградській області (17,0 на 100 тис. населення), Чернігівській області (15,9 на 100 тис. населення). Найменші показники захворюваності зареєстровані в Чернівецькій (6,3 на 100 тис. населення) та Закарпатській (6,5 на 100 тис. населення), областях. Широке впровадження сучасних методів діагностики, в першу чергу ультразвукової, комп’ютерної томографії, дозволяє діагностувати ранні пухлини нирки, такі, що клінічно ще не проявляються.
ОБЕРІТЬ ПІДТЕМУ:
Пухлини сечового міхура
У 2009 році в Україні зареєстровано 4799 нових випадків захворювання на рак сечового міхура (10,4 на 100 тис. населення).
Основну масу пухлин сечового міхура утворюють епітеліальні пухлини. Їх поділяють на доброякісні (папілома) та злоякісні (сосочковий, перехідноклітинний і плоскоклітинний рак, аденокарцинома).
До неепітеліальних доброякісних пухлин сечового міхура належать фіброма, фіброміксома, фіброміома, гемангіома, рабдоміома, лейоміома. Перелічені вище пухлини рідкісні. Серед злоякісних пухлин найчастішим є рак сечового міхура.
У структурі онкологічних захворювань на пухлини сечового міхура припадає близько 4%. Частіше хворіють чоловіки середнього та похилого віку. В Україні на 2016 р. захворюваність на рак сечового міхура становить 11,2 випадків на 100 тис. населення. Захворюваність серед чоловіків становить 19,6 на 100 тис. населення, серед жінок – 3,8 на 100 тис. населення. Смертність від раку сечового міхура становить 4,6 на 100 тис. населення, причому у чоловіків – 8,4 на 100 тис. населення, у жінок – 1,4 на 100 тис. населення. Найвища захворюваність зафіксована в Кіровоградській (16,3 на 100 тис.), Запорізькій (13,8 на 100 тис.), Львівській (13,7 на 100 тис. населення) областях. З числа вперше захворілих мали стадію: I–II – 75,1 %; III – 14,5%; IV – 6,8%; невизначену стадію мали 3,4% хворих. З моменту встановлення діагнозу не прожили 1 року 20,8% хворих.
Найбільш поширеною причиною виникнення раку сечового міхура є хімічні канцерогени. До них належать аміносполуки ароматичного ряду, що є проміжними продуктами синтезу при виробництві синтетичних барвників. Тому працівники анілінофарбових виробництв, що постійно контактують з цими канцерогенами, найчастіше хворіють на рак сечового міхура. Це дає підстави вважати захворювання професійним. Проникаючи крізь шкіру, легені, шлунково-кишковий тракт, ці сполуки виділяються з сечею у вигляді проканцерогенів – ефірів сірчаної та глюкуронової кислот. Їх активація настає під впливом ферментів сульфатази та бета-глюкоронідази, що постійно наявні в сечі.
Припускають, що деякі пухлини сечового міхура спричинюються вірусами. Серед чинників, що сприяють розвитку ракової пухлини сечового міхура, відмічають тривалі запальні процеси (цистит, виразку, туберкульоз, лейкоплакію).
Рис. 7. Шляхи лімфогенного метастазування раку сечового міхура: 1 – зовнішні здухвинні лімфовузли; 2 – внутрішні здухвинні лімфовузли; 3 – крижові лімфовузли
У клініці раку сечового міхура домінують два симптоми: гематурія та дизурія. Гематурія, тобто виділення сечі з кров'ю у випадку раку, набуває найрізноманітнішого характеру. Найчастіше кров'яні виділення сильні (макрогематурія). Згортки крові можуть спричинити тампонаду сечового міхура. Ріст пухлини у сечовому міхурі супроводжується дизуричними явищами. Хворі скаржаться на біль, утруднене сечовипускання, несправжні й імперативні позиви. На пізніх стадіях утворюються нориці між міхуром, піхвою та прямою кишкою.
Наявність пухлини, продуктів її розпаду, кров'яних згортків, нориць спричинюють розвиток супутнього циститу, цистопієліту. Порушується функція нирок, іноді розвивається уремія.
Найпоширеніший метод дослідження сечового міхура – цистоскопія, що дає змогу виявити пухлину, визначити її розміри, характер росту (рис. 8).
Рис. 8. Вигляд пухлин сечового міхура при цистоскопії
Чутливість її значно збільшується при використанні фотодинамічного діагнозу, що дає можливість раннього розпізнавання карциноми сечового міхура. Суть методу полягає в інсталяції до сечового міхура амінолавулінової кислоти (ALA) для маркування пухлини й наступної цистоскопії з використанням спеціального діагностичного світла, під впливом якого пухлини флуоресцують червоним кольором (рис. 9).
Рис. 9. На фото зліва – рецидив карциноми сечового міхура при цистоскопії у звичайному освітленні, справа – те ж місце при ALA-флуоресцентній ендоскопії
Морфологічне дослідження біоптату пухлини часто неінформативне, оскільки малігнізація нерідко починається всередині пухлини або в її основі. Біопсію (ТУР сечового міхура або “холодна” щипцева) застосовують для диференціальної діагностики між пухлиною міхура, циститом, туберкульозом і раком передміхурової залози. Рентгенівські (КТ, МРТ), радіонуклідні методи (остеосцинтіграфія, ПЕТ-КТ) лімфографія, лунографія, біопсія, цитологічні дослідження сечі допомагають виявити поширеність пухлини сечового міхура на сусідні органи і тканини.
При цистографії вузлувата пухлина сечового міхура дає дефект наповнення (рис. 10).
Рис. 10. Комп’ютерна томографія. Рак лівої стінки сечового міхура
Інформативним методом діагностики пухлини сечового міхура є осадова цистографія у поєднанні з пневмоперицистографією, що дає інформацію про глибину пенетрації у стінку міхура.
Стан реґіонарного лімфатичного апарату оцінюється за допомогою лімфографії. Збільшені лімфовузли тазу й пухлини сечового міхура можуть бути виявлені за допомогою УЗД.
Для лікування пухлин сечового міхура використовують хірургічні, променеві, цитостатичні методи. У випадку Tis та Т1 рекомендовано проведення ТУР сечового міхура. Резекція сечового міхура показана у 7–10 % випадків, якщо пухлина локалізується на боковій стінці та не більша за 5–6 см). Наявність Т2–Т4 критерію, мультіцентричний ріст пухлини, часте рецидування після ТУР – показ для прведення радикальної цистектомії з пластикою сечового міхура товстою кишкою.
У пізніх стадіях лікування комбіноване. Особливості й обсяг оперативного втручання залежать від розмірів пухлини, її локалізації, характеру росту й загального статусу хворого. Останнім часом широкого застосування набуває трансуретральна резекція сечового міхура (ТУР) з фотодинамічною діагностикою. Продувжуються дослідження іммунотерапії рака сечового міхура.
При нерезектабельних пухлинах використовують дистанційну телегамматерапію.
Екстирпація сечового міхура виконується у разі проростання пухлиною шийки, отвору сечоводів, передміхурової залози. Відведення сечі здійснюється в кишковик або на шкіру.
При цитостатичному лікуванні використовують циклофосфан, адріабластин, внутрішньоміхурові інстиляції дибунолу.