Пухлини органів сечовивідної системи, простати та яєчка

Вперше пухлину нирки описав Konig в 1826 році, виявивши її при розтині. Нині пухлини нирки у дорослих складають 3–4 % усіх злоякісних новоутворень, а серед таких патологій органів сечостатевої системи посідають 3 місце, дещо поступаючись за частотою раку передміхурової залози й сечового міхура. Серед онкологічних захворювань взагалі рак нирки (РН) посідає 10 місце. Рак нирки (РН) детально описав Grawitz у 1883 році. Пізніше, завдяки зовнішній схожості пухлини з тканиною надниркових залоз, Dirch-Hirschfeld ввів термін "гіпернефроїдний рак", або "гіпернефрома". Нині використовують термін "нирково-клітинний рак" (НКР). На його частку припадає до 90% у структурі всіх новоутворень цього органу. Чоловіки хворіють у двічі частіше, ніж жінки; пік захворюваності припадає на вік 40–60 років. Захворюваність РН збільшується з півдня на північ та зі сходу на захід; у скандинавських країнах і в Північній Америці в 5–6 разів вище, ніж у країнах Азії та Африки. Факторами ризику розвитку РН є зайва вага, паління, тривале вживання естрогенів у чоловіків, контакт з азбестом, робота у шкіряному виробництві, тривалий гемодіаліз. На 2016 рік в Україні показник захворюваності пухлинами нирок становив 11,9 випадків на 100 тис. населення. Захворюваність серед чоловіків – 15,2 випадків на 100 тис. населення, серед жінок – 9,1 на 100 тис. населення. Показник смертності становить 5,4 на 100 тис. населення, причому смертність серед чоловіків 7,9 на 100 тис. населення, серед жінок – 3,3 на 100 тис. населення. Найбільші показники захворюваності у 2016 році зареєстровані в Сумській області (18,5 випадків на 100 тис. населення), Кіровоградській області (17,0 на 100 тис. населення), Чернігівській області (15,9 на 100 тис. населення). Найменші показники захворюваності зареєстровані в Чернівецькій (6,3 на 100 тис. населення) та Закарпатській (6,5 на 100 тис. населення), областях. Широке впровадження сучасних методів діагностики, в першу чергу ультразвукової, комп’ютерної томографії, дозволяє діагностувати ранні пухлини нирки, такі, що клінічно ще не проявляються.

ОБЕРІТЬ ПІДТЕМУ:

Пухлини ниркової миски та сечоводу

Пухлини ниркової миски й сечоводу займають лише 5–10% пухлинних захворювань нирки. Хворіють переважно особи 40–60 років, частіше чоловіки.

  • Етіологія
  • Патологічна анатомія
  • Клініка
  • Діагностика
  • Лікування

Рак ниркової миски й сечоводу виникає переважно під впливом хімічних канцерогенів (нафтиламін, бензидин, амінодифеніл). Спостерігається пряма залежність виникнення цього захворювання від праці на анілінофарбових виробництвах, що дає підставу вважати це захворювання професійним.

У сечовивідному тракті розвиваються наступні види пухлин: папілома, папілярний рак (75%), плоскоклітинний рак. Останній трапляється доволі рідко.

Особливістю папілом сечовивідного тракту є їх часта малігнізація з переходом у папілярний рак, що метастазує лімфогенно й шляхом імплантації. Гематогенне поширення метастазів не властиве.

Основні симптоми раку ниркової миски й сечоводу – це гематурія і тупий біль. Гематурія з'являється внаслідок розпаду пухлини. При цьому кров'яні згортки обтурують сечовивідні шляхи, що спричинює затримку сечі й виникнення тупого болю. За умови розвитку пухлини у нирковій мисці гематурія може бути й безболісною.

Найпростішим методом обстеження є аналіз сечі. Розвиток пухлини супроводжується появою мікро- й макрогематурії, лейкоцитурією. Мікроскопія сечі дає змогу виявити також пухлинні клітини. Обов'язковим елементом діагностики є цистоскопія. Якщо вона проводиться на висоті кровотечі, то легко визначити, з якого боку ураження. За умови розвитку пухлини в інтрамуральному відділі сечоводу можуть бути виявлені ворсини пухлини, що провисають крізь вічко. Папілярні розростання навколо сечоводу більш характерні для імплантатів пухлин миски й сечоводу.

Вирішальним методом діагностики є рентгенологічне дослідження. На екскреторних урограмах визначають розширення миски або сечоводу вище пухлини, а також дефект наповнення, що вона зумовлює (рис. 5).

Рис. 5.  Екскреторна урограма. Видно розширення сечоводу вище пухлини, а також дефект наповнення, що вона зумовлює

Найбільш інформативним методом є ретроградна уретеропієлографія, що чітко контурує пухлину. Оскільки цей метод сприяє дисемінації пухлини у ретроградному напрямку, використовувати його слід якомога рідше.

Пухлини миски й сечоводу радіорезистентні, слабко піддаються цитостатичним впливам. Основний метод лікування – хірургічний (рис. 6).

Пухлини ниркової миски й верхнього відділу сечоводу вимагають нефроуретероектомії у поєднанні з резекцією сечового міхура (можливість імплантатів). При обмежених ураженнях інших відділів сечоводу припустима операція резекції з різними видами пластики. Результати хірургічного лікування раку ниркової миски і сечоводу покращуються, якщо доповнити операцію променевою терапією. Хворим з пухлиною Т1-3N0M0 доцільно призначити неоад’ювантну променеву терапію з разовою вогнищевою дозою 4 Гр, до досягнення сумарної вогнищевої дози 20 Гр. При пухлині T2-3N1M0 рекомендована телегамматерапія з разовою дозою 2 – 2,5 Гр до досягнення сумарної дози 40 Гр з виконанням операції через 3 тижні. Хворим з T1-4N0-1M1 необхідно провести курс телегамматерапії з сумарною дозою 60 Гр по дрібнопротяжній програмі.

Рис. 2. Операційний препарат. Сечовід з пухлиною

Додаткові матеріали по темі:

Пухлини органів сечовидільної системи: відео

Тестування по темі:

nkland.org.ua • 2020 •

Авторизація
*
*
Реєстрація
*
*
*
*
Генерація паролю